Анна Волохова

Анна Волохова

Познайомившись з творчістю цієї юної талановитої особи, я ще раз переконалася, що мій життєвий оптимізм небезпідставний - доки молоді люди ТАК писатимуть, поки у них ТАК болітиме душа за свою Батьківщину, поки вони ТАК любитимуть усе живе, - ми сильні і непереможні!

Аня Волохова стала лауреаткою благодійного культурного фестивалю «Мистецьке коло»

Понеділок, 08 серпня 2016 14:16

Тяжело полюбить писателя...

Тяжело полюбить писателя,
В его мыслях вечный бардак.
Пусть воспитан, пускай обаятелен,
Только жить с этим чудом как?

Раз в неделю сбривает бороду,
Десять чашек стоит под рукой.
И раз в год он бывает в городе,
Но мечтая вернуться домой.

В его комнате свет не включается,
Монотонно компьютер гудит.
За окном уж огни зажигаются —
Твой домашний писатель не спит.

Тяжело уживаться с художником.
Там не только в мыслях бардак.
Жаль, что нету какого-то томика,
Где расскажут что делать и как.

Будь пленэр, демонстрация, выставка —
Он не даст тебе дома сидеть.
Штаны, майки, футболки — выпачкать.
Старый добрый халат — надеть.

Акварель и акрил, масло, кисточка,
Холст, палитра, мольберт, карандаш…
Скажешь: «Сон это все наркотический!»
Возразит твой творец: «Эрмитаж!»

Что уж тут про поэтов не сказано?
Только лирика в их голове.
Поиск рифмы — святая обязанность.
А читать всё придется тебе!

Все поэты из мира не нашего,
Они вечно парят в небесах.
Что не день, то спасенье увязшего
В своих собственных мрачных стихах.

Они плачут от грусти и радости,
И хохочут до боли в груди.
Но беги ты от их кровожадности,
Если рифму не могут найти.

Тяжело полюбить музыканта,
А влюбиться в него — да легко!
Обаянье, харизма, таланты
Отменяют обычный покой.

С музыкантом навеки ты молод,
Хоть в пятнадцать, хоть в семьдесят три.
И в груди не настанет холод,
Как ни пробуй, как ни крути.

Но и здесь: что не день — выступления.
На диване, на кухне — везде.
Каждый час — перепад настроения.
Нам не долго с таким поседеть.

Но уж если ты вдруг полюбила
Человека в метровых очках,
Что сидит полусогнут в квартире,
Или мажет акрил по холстах,

Или учит все больше аккордов,
Или ритм отбивает ногой,
Говорит про волшебные орды,
Да и вовсе по жизни чудной,

Не беги от него на край света,
А беги на край света с ним.
Он нарушит любые заветы,
Если ты не уйдешь с другим.

Не так трудно любить писателя,
Очень просто любить поэта,
К музыканту любовь — блистательна,
А к художнику — с привкусом лета.

Если хочешь — люби по правилам,
А не хочешь — можешь забыть.
Не так трудно любить писателя.
Это трудно вообще — любить.

Понеділок, 08 серпня 2016 12:21

Рука протянута, а на спине рюкзак...

Рука протянута, а на спине рюкзак,
Дорога тянется на сотни километров, 
Сегодня мы - лишь тени на столбах, 
Сегодня мы не слишком-то заметны. 
 
Поймать машину и умчаться в даль, 
Оставив за собой лишь запах тины. 
Не нужно мне ни золото, ни сталь, 
Залейте в бак, пожалуйста, бензина.
 
Я укачу отсюда навсегда, 
Услышу наконец-то запах моря. 
Почувствую, как с гор течет вода, 
И ноги в пену окуну под шум прибоя. 
 
Мне волосы запутает в лесу 
Апрельский чуть холодный, свежий ветер, 
Я улыбнусь, вплету цветы в косу,
Что будут самые красивые на свете. 
 
Я буду говорить на разных языках: 
На польском, португальском и грузинском. 
Я буду танцевать до самого утра, 
Усну с рассветом на вокзале минском. 
 
Я буду пить, но только лимонад, 
Когда-то закурю и тут же брошу. 
Я буду делать так, чтоб слово "ад" 
Мне виделось на книжных лишь обложках. 
 
Когда-то я сюда еще вернусь, 
Но в рюкзаке не будет больше места. 
Картины и стихи навеят грусть, 
Пусть здесь и провела я своё детство. 
 
Быть путешественником - нечто из небес, 
Вдыхать все запахи, что есть на белом свете,
Узнать не только главных семь чудес, 
Не доставать весы при каждом новом лете. 
 
И наконец понять, что чудеса - 
Не пирамиды и не богу храмы. 
Чтоб их увидеть - подними глаза 
И полюбуйся вдоволь небесами.
Вівторок, 19 липня 2016 20:44

Легенда про маргаритку

Жила-була в одному з мальовничих карпатських сіл дівчина незвичайної краси. Цю дівчину звали Маргаритою. У селі не було хлопця, який до неї ще не посватався. Але Маргарита була незламною.

Одного дня, коли Маргарита стала повнолітньою, її батько не витримав: «Доню, - сказав він, - Ти вже доросла. Всі дівчата у твоєму віці вже заміжні жінки. Ми вирішили, що тобі теж потрібен чоловік». На цих словах розмова закінчилася. До хатини зайшов дуже гарний хлопець – Олег. Хоча він і був вродливий, але розумом не вирізнявся. Ще він був самозакоханим, гордим і улесливим. Та найгірше – він був надто жадібний. Маргарита плакала, благала батька дати їй час. Але батьківське слово не порушиш: через три дні молода пара оселилася у новій хаті.

Одного спекотного літа, до їх села приїхав молодий князь Володимир. Проїжджаючи мимо колодязя він попросив води у дівчини, що сиділа біля криниці. Коли Маргарита, а це була саме вона, подивилася на князя, він закохався у неї з першого погляду. Дівчина також не встояла перед чарами юного князя. З тих пір, кожної ночі, закохані зустрічалися на лісній галявині. Але, якось Олег прокинувся просто посеред ночі і не знайшов біля себе дружину. Кинувся на пошуки Олег. Знайшов він свою жінку посеред лісу в обіймах Володимира. Пелена гніву заполонила його розум. Прийшовши додому взяв чоловік ніж і став чекати ранку. З першими півнями до хати зайшла молода дівчина. Не встигла вона і слова мовити, як холодний ніж зайшов у її спину. Життя в Маргаритиних очах навіки погасло. Коли Олег усвідомив, що накоїв, він взяв холодне тіло дівчини і сховав у кущах попід горою.

Чималий час шукав молодий князь свою кохану. Знайшов він її на третій день – холодну, сумну, самотню… Довго убивався Володимир. Згадував щасливі ночі разом з коханою… Захоронив дівчину князь на самій вершині Говерли. Яке було його здивування, коли на могилі виросла яскрава рожева квітка. На честь померлої коханої Маргарити князь і назвав її маргариткою…

- Туууу! - закипів чайник.

З давно заржавілого носика вирвався пар. Через відкрите вікно, він вилетів з кватирки.

- Кар! Кар! - обурювалися ворони, коли пар пролітав повз них.

- Жжжжж! - лаялася стара муха .

Дуже швидко пар досяг маленької, зовсім непомітної хмаринки. Я відкрию Вам один секрет: насправді, пара - це багато-багато маленьких крапельок , яким набридло жити в чайнику і вони вирішили полетіти. Так от, коли пара досягла хмарки з неї вийшли крихітні крапельки. Найменша крапелька, як правило, була сама цікава . Спочатку вона розглянула величезну паро - ракету , за допомогою , якої крапельки піднімаються на небо, потім жителів хмари, чималі будівлі в яких краплі живуть і багато чого іншого. Незабаром, як і очікувалося , маленька крапелька Кап-Капа загубилася у великому місті.

- Гей! Мамочка! Татко! Де ви? - плакала дівчинка.

Але тут щось сталося. Капа не помітила крапель - працівників , які латали діру в хмарі і провалилася . Так-так! Просто провалилася.

Вона довго летіла вниз. І їй дуже пощастило , що вона впала саме в тюльпан і не розбилася.

- Ой! Ой-ой-ой! Допоможіть!!! - заверещала малятко.

- Хто це там так репетує? - пролунав голос баби - бджоли. Вона саме збирала пилок, коли Кап- Капа впала.

- Це я, Пані Бджола! Я маленька крапелька, я впала з хмаринки! Допоможіть мені вибратися звідси! Будь ласка!

- Держися! - Бджола схопила крапельку за ручки і понесла на м'яку траву. Коли крапелька вже сиділа на землі бабуся - бджола сказала:

- Тобі треба йти прямо і ти потрапиш у світ людей. Тоді ти зможжжешь знову піднятися на неба, - сказала й полетіла.

- Добре, - зітхнула Кап- Капа, - Прямо, так прямо.

Через кілька днів крапелька була в місті. Там майже нікого не було. Капа оглянула будинки, магазини, парки .... Але нічого, точніше нікого, не знайшла. І раптом крапелька побачила дуже гарне віконце, в якому відбивалося червоне сонечко. Капа помітила, що половина неї вже випарувалася. Що ж робити ? Крапелька забігла в той самий будинок, в якому було віконце . Вона знайшла ту красиву квартиру, де було те вікно. На підвіконні стояли дуже красиві фарби.

- Доброго дня! - ввічливо сказала крапелька, - Мене звуть Кап- Капа, а Вас?

- Привіт, Капа! Ми фарби! Я Червоний, а це Оранжевий, Жовтий, Зелений, Блакитний, Синій, Фіолетовий і наш братик Пензлик.

- Приємно познайомиться! Ви такі красиві!

- Спасибі! Ти теж дуже гарна, - підмітив Синій колір.

- І ввічлива, - сказав Пензлик.

Крапелька сиділа і розмовляла з фарбами до самого вечора. Але раптом замок повернувся, і в квартиру забігла школярка і її батьки.

- Швидше біжи! Прийшли господарі!

- Але ж ви мої друзі! Я не можу залишити вас тут!

- Хм .... Але ж ти з води?! - осінило Пензлика, - Вмочися у всі фарби і ти станеш різнобарвною, а ми всі підемо з тобою!

- Прямо в мені! - засміялася крапелька, - Але, Пензлик, ти ж не фарба!

- А ти візьми пару моїх волосків і носи з собою! - крапелька лише посміхнулася на її слова.

Скоро Капа вийшла на вулицю і випарувалася. Разом з фарбами і пензликом. З тих пір, коли йде дощ, маленька Кап-Капа посміхається усіма своїми кольорами, а разом з нею посміхаються інші краплинки. Так Кап-Капа стала веселкою.

Вівторок, 19 липня 2016 20:41

Чому риплять класні двері?

Я в школу найперша прихожу,
Двері відкриваю швиденько.
Стриматися не можу -
Вуха ховаю гарненько.

Двері риплять наші класні
Так, що не можна терпіти.
Бідні вони, нещасні!
Як так можна прожити?

Та є у нас в класі легенда,
Що колись давно-предавно
Жив троль у класі - Воланда.
Любив покричать невправно.

Набрид він одній чарівниці,
Вона проказала закляття,
Залишився троль у в'язниці -
наклала двірне прокляття.

З тих пір троль у дверях сумує,
Кричить, коли їх відкривають,
В'язницю його трансформують, -
Надію його вбивають...

Вівторок, 19 липня 2016 20:39

Мелодія

Прийшла до України ніч.
Пора настала мирна, тиха.
І сяйво зорь – небесних свіч,
Від хати відганяє лихо.

Поснули діти у хатах
І соловейко не співає…
Але вночі, на цих полях,
Чарівна музика лунає.

А від мелодії тієї
Так тихо на душі стає!
Неначе сонце серед ночі
Зійшло на серденько моє!

Вже скоро день… Залаяв песик,
Горластий півень всіх збудив.
І знову шум, і знову плескіт,
Згасають днем вогники див.

Вівторок, 19 липня 2016 20:39

Сиділа тихо дівчинка на лаві

Сиділа тихо дівчинка на лаві,
Виводила по аркуші слова
Такі красиві, ніжні, величаві…
Вона писала: «Мама, тато, я»
Це була її мрія заповітна,
Квітками різнобарвними цвіла
І квіти всі були різноманітні,
Але найбільша квітка відцвіла.
Дівча вже виросло – тринадцятий пішов,
А всі хотіли брать малих, незграбних.
Не чули небеса тих молитов,
Що промовляла дівчинка на лаві.

Вівторок, 19 липня 2016 20:38

Рідні краєвиди

Моя земля багата на чудові краєвиди,
Ліси і ріки, гори і степи.
Це все - моя прекрасна Україна,
Її, зі мною разом, ти люби.

Біленька хата, квіти під віконцем,
Тополі, верби і вишневий сад...
Цсе навколо заливає сонце,
Здається, що немає в цьому вад.

Блакитне небо, золота країна,
Країна найспівочіших людей,
Вона всім правцелюбним людям рідна,
Країна пісні для полів дітей.

Не можна цю країну убивати!
Навіщо поневолювать красу?!
Її у серці завжди буду мати,
З собою на край світу понесу.

Вівторок, 19 липня 2016 20:37

Журавлі

Сумно стало нашим журавлям.
Он вони летять понад полями.
Цей ланцюг із чорно-білих плям
Вкрав їх з місць, де жили їхні мами.

Потягнув їх з рідної землі,
З місць, де дітки їхні народились.
Але ж величаві наші журавлі
В серці з Україною лишились!

Правду люди кажуть - журавлі
Не забудуть рідного гніздечка.
Повертаються до рідної землі
З теплотою спогадів в сердечку.

На стрісі буслики, вглядаючись в лани,
Пташат своїх літати вчать,
Щоб до осені навчилися вони,
В теплий край на зиму відлітать.

Знову тужать наші журавлі -
Треба відлітати з України...
Але ж ці крилаті кораблі
Не забудуть рідної Вкраїни!

Спогади - це те, що допоможе
Повернутися додому уночі.
Журавлі не забувають, схоже,
Тепло й зелень рідної землі!

Вівторок, 19 липня 2016 17:33

Анна Волохова

Познайомившись з творчістю цієї юної талановитої особи, я ще раз переконалася, що мій життєвий оптимізм небезпідставний - доки молоді люди ТАК писатимуть, поки у них ТАК болітиме душа за свою Батьківщину, поки вони ТАК любитимуть усе живе, - ми сильні і непереможні!

Аня Волохова стала лауреаткою благодійного культурного фестивалю «Мистецьке коло»