КАЗКА

Жив-був собі Дятел. Він дуже любив працювати: дзьобом видовбуючи отвори у деревах. Дятла завжди кликали птахи, як треба було зробити дупла, щоб висиджувати пташенят. Він був дуже добрий і нікому не відмовляв у допомозі. Ось, Дятел знову працює над черговим своїм замовленням, тут прилітає Зозуля і сідає поруч з ним:

Привіт, Дятле! – чемно привіталась Зозуля. – Ти для кого робиш дупло цього разу?

- Привіт! Я роблю його для Сови. Вона полюбляє велике та просторе дупло, отже роботи мені ще надовго вистачить, – сказав втомлений Дятел.

- Шкода. Я до тебе прилетіла, щоб також попросити зробити мені дупло. Я збираюсь скоро висиджувати нащадків, а гнізда у мене немає. Видовбай, будь ласка, мені у дереві дупло, а я там зроблю гніздо і висиджу своїх пташенят, - промовила до Дятла Зозуля.

- Ну, гаразд,- погодився Дятел. – Але тобі зроблю, тільки після того, як закінчу його для Сови, - сказав Дятел.

Коли помешкання для Сови вже було готове, Дятел прилетів до Зозулі та і каже:

- Я вже звільнився і готовий працювати над твоїм дуплом. Покажи мені: у якому дереві ти хочеш його зробити, - сказав Дятел Зозулі.

Дуже довго Зозуля кружляла лісом у пошуках найкращого дерева. Коли побачила струнку тополю, то задоволено промовила до Дятла:

- Ось, поглянь, яка струнка та висока тополя. Я переконана: якщо зробити дупло у цій тополі, то моїм майбутнім пташеням буде дуже затишно у такому житлі. Будь ласка зроби мені дупло у цій тополі.

Дятел почав старанно видовбувати у дереві дупло. Він дуже старався, аби нове житло було комфортним для Зозулі, тому працював від раннього ранку до пізнього вечора. Якось поряд зі деревом, на якому Дятел працював, пролітала Ластівка:

- Привіт, Дятле! – привіталась Ластівка.

- Привіт, Ластівко! Вибач, я такий зайнятий, що і не відразу тебе помітив. Я роблю для Зозулі дупло і дуже поспішаю, щоб вона змогла швидше вселитися і висидіти пташенят, - відповів заклопотаний Дятел.

- Дивно. Зозуля ж ніколи не висиджує своїх нащадків, це за неї роблять інші птахи,- сказала Ластівка і полетіла собі далі.

Дятел не надав особливої уваги словам Ластівки. У нього завжди було багато роботи і ніколи йому слухати чужі плітки. Коли дупло для Зозулі вже було готове, то Дятел покликав господарку, щоби та подивилася своє помешкання.

Ого! Ти ба, яке велике та просторе! Тут я облаштую затишне гніздечко. Я хочу, щоб у мене було багато дітей! Всіх я вигодую, навчу літати і ми будемо разом літати та співати по лісу. – захоплено промовила Зозуля.

Якщо тобі твоє нове житло сподобалось, то я дуже цьому радий. Обживай його, вирощуй своїх дітей. А мені вже час додому. Я дуже втомився, полечу відпочивати, - ледь промовив Дятел.

Почекай, Дятле! Я хочу якось тобі віддячити за те, що ти зробив таке чудове дупло. Що ти хочеш за свою працю? - запитала у Дятла Зозуля.

Мені нічого не треба, - сором’язливо відповів той.

Завтра ввечері я робитиму новосілля у своєму новому гніздечку. Я тебе запрошую, - люб'язно промовила Зозуля.

Наступного вечора Дятел прилетів до Зозулі на новосілля. Дивиться, а у новому помешканні зовсім порожньо. Сидить господарка, а біля неї лежить якесь яйце. Зозуля привітала Дятла та й каже:

- Ой, Дятле я сьогодні була така заклопотана, що навіть ніколи вечерю приготувати. Знесла тільки оце яйце. Тепер на ньому сидіти треба, щоб воно не охололо. Слухай, Дятле, може, ти посидиш на яйці, а я полечу у ліс, та знайду нам з тобою комашок на вечерю.

- Я з цим не впораюсь…- схвильовано промовив Дятел.

- Нічого не бійся. Просто посидь на яйці. А я швиденько полечу у ліс, наберу комашок, та прилечу,- почала умовляти Дятла Зозуля.

Дятел боявся залишитися на одинці із яйцем, але після довгих умовлянь все ж погодився. Він був дуже добрий і тому не міг відмовити. Зозуля полетіла по своїх справах, залишивши Дятла самотнього у дуплі. Дятел сів на яйце і став чекати. А
Зозуля не прилетіла ані через годину, ані через день, ані через місяць. Прийшов уже час і пташеня з'явилося на світ. Воно відразу почало назвати Дятла татом і стали жити вони вдвох.

Минув час. Пташеня підросло і Дятел почав залишати його самого у гнізді, а він літати у ліс та добувати там їжу. Ось, одного разу, коли пташеня було саме, до нього прилетіла Зозуля та й каже:

- Привіт! Я твоя мама. Тепер ми з тобою будемо жити разом і ніколи більше не розлучимося.

- Не має у мене матері, є лише батько! Хто ви, я не знаю. Летіть собі, інакше тато буде сваритися, що я з чужими розмовляю! - рішуче відповіло пташеня.

Приголомшена тим, що з нею, рідною матір’ю, так розмовляло власне дитя, Зозуля полетіла за порадою до Сови.

- Батьками можуть називатися лише ті, хто виховують своїх дітей, - відповіла їй мудра Сова.